То все вона – жіноча доля

Письменники XIX століття часто писали про нерівноправне становище жінки.

» Доля ты! — русская долюшка женская! Вряд ли труднее сыскать”, — написав російський поет Некрасов. По-справжньому правдиво і достовірно показав трагедію жіночої душі російської жінки у своїх п’єсах письменник   О.М.Островський.

Неперевершеним майстром і знавцем тяжкої долі української жінки по праву вважається Т. Г. Шевченко.

В його творчостi проходить прекрасний своєю моральною силою i чистотою образ трудящої жiнки-матерi, сестри, дiвчини, коханої. «Такого полум’яного культу материнства, — писав М.Рильський, — такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу.

Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері». І коли цю кохану чи матір, цю святиню топчуть, знущаються з неї ожирілі пани і підпанки, чесна людина, а тим більше поет-трибун, мовчати не може. Тому Шевченко на весь голос заговорив про жінку.

Для поета доля дівчат і жінок була не просто однією з тем його творчості, а, ніби своїм власним болем, що зробив болючу рану у його широкому серці. Доля жінки-кріпачки для нього — насамперед доля його рідної матері, без якої він ріс, котру передчасно «у могилу нужда та праця положила», це його рідні сестри: Катря, Ярина та Марія, оті «голубки молодії», в яких у наймах коси побіліли.

Незважаючи на те, що особисте життя поета не склалася він всім серцем любив дітей. А улюбленим образом став образ вільної та щасливої матері з дитиною.

                                          У нашім раї на землі

                                          Нічого кращого немає,

                                          Як тая мати молодая

                                          З своїм дитяточком малим…

Для Тараса Шевченка жiноча недоля була згустком болю, що запiкся в його серцi. Це, зрештою, його перша трепетна юнача любов — Оксана Коваленко. Жіноча доля для нього не тільки була соціальною, але й особистою трагедією. Йому боліла доля всiх нещасних жiнок, що «нiмi на панщину iдуть i дiточок своїх ведуть». Шевченко гнiвно виступав проти жiночого безправ’я. Вiн нiби зiбрав воєдино у своєму зболеному серцi страждання поневолених жiнок усiх епох i схвильовано розповiв про них цiлому свiтовi. Доля жінки в кріпосницькому суспільстві була справді трагічною. Хто тільки над нею не знущався?! На панщині вона працювала однаково з чоловіками, вдома виконувала всю хатню роботу, народжувала, годувала і виховувала дітей. А скільки жінок ставали жертвами поміщицької розпусти, скільки наклало на себе руки!

І тут на захист потоптаних жіночих прав встав гнівний Шевченко. Він зібрав воєдино всі страждання закріпачених жінок всіх епох і голосно розказав про них цілому світові.

Это слайд-шоу требует JavaScript.

І на оновленній землі

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі…

Реклама

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

w

Connecting to %s