Іван Драч — людина, яка тонко відчувала Україну та її душу

Сьогодні виповнюється 85 років з дня народження одного із найяскравіших поетів з когорти шістдесятників, драматурга, сценариста, політика і громадського діяча Івана Драча.

Фото Руслана Канюки 20.12.11 Гость Дня Иван Драч

Іван Драч народився в 1936 році в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області.

Після закінчення в Тетієві середньої школи почав викладати російську мову і літературу в семирічці сусіднього села. Працював інструктором райкому комсомолу, служив в армії.

Перший вірш поета з’явилося ще в 1951 році.

У 1958 році він вступив на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка, але його виключили через творчі і політичних поглядів. Драч згодом зумів відновитися, але на заочній формі.

Залишивши навчання, він працював в «Літературній Україні». Дебютував на початку 60-х років, коли «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

У 1962 році вийшла перша збірка поета — «Соняшник».

У 1964 році він отримав спеціальність кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві. Після чого працював у сценарній майстерні Київської кіностудії імені Довженка.

В середині 80-х років був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, потім він став головою правління.

В кінці 80-х років поет став першим головою «Народного Руху України», тричі обирався депутатом Верховної Ради.

До цього часу він очолював громадську організацію Конгрес української інтелігенції.

У 2006 році був удостоєний звання Герой України.

На рахунку поета понад 10 збірок, кіноповісті, сценарії..

Помер митець на 81-му році життя, 19 червня 2018 роки після важкої хвороби легень. Це стало непоправною втратою для українського народу, але написані ним слова навіки закарбувалися у пам’яті кожного українця.

Іван Драч був найбільшим революціонером слова з середовища шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шукав нові масштаби художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його освітлено активністю «повстанців сонця» — протуберанців серця.

80-річчя українського актора Богдана Ступки

27 серпня 2021 року виповнюється 80 років з дня народження відомого українського актора, лауреата Шевченківської премії, Героя України Богдана Ступки.

Богдан Сильвестрович Ступка – це метр українського кіно, який підкорив серця мільйонів теле- та театральних глядачів.  Його називають генієм, живою легендою… Пpиpода обдарувала Богдана Ступку незpівнянним акторським даpом. Відтак ось уже багато років мистецтвознавці намагаються розгадати секрети його успіху, таланту, неймовірного впливу на глядача…

2021- це рік, коли актор №1 Богдан Ступка міг би відзначити 27 серпня 80 років. Його смерть називають непоправною втратою і для української, і для російської культури. Колеги-актори згадують його доброту, дивовижну легкість характеру, почуття гумору. Його любили всі, хто з ним працював, а режисери кажуть, що знімати його в своїх стрічках було честю і великим щастям.

Богдана Сильвестровича ще за життя називали ”актором №1”, його обожнювала публіка не лише України, а й за кордоном. Понад півстоліття ім’я Б.С. Ступки було знаковим для української національної культури. Більшість ролей, що зіграв актор у театрі та кіно, увійшли до літопису сценічного та кіномистецтва України.

”Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать!” — цю франківську фразу з вірша ”Земле, моя всеплодющая мати…” часто любив цитував Ступка. Справді, ним багато зроблено (понад сотню кінообразів — у кіно і 50 — на сцені!). Він мав величезний успіх, славу, світове визнання.

Втім, пам’ять про митця живе: по радіо й досі лунає його голос оксамитового тембру у записах вистав, стрічки з його участю, якщо демонструють по ТБ, то це 100% гарантія аншлагів.

Актор за свою кар’єру зіграв більш ніж у ста фільмах, діапазон найширший: від ролі бандерівця в стрічці ”Білий птах з чорною ознакою” до генерала Сєрова в ”Водії для Віри”, від професора Орлова з еротичної драми ”Сафо” до Фірсова в “Шантрапі” Отара Іоселіані. Але особливо, майже разюче часто Ступці давали грати історичні монументальні ролі. Актор встиг перевтілитися і в Бориса Годунова, і в гетьмана Мазепу, і в Чингісхана, і в князя Ярослава. У 2006 Ступка знявся у Тиграна Кеосаяна в іронічній комедії ”Заєць над безоднею” в ролі Леоніда Брежнєва, а в 2009-му — в головній ролі у фільмі Володимира Бортка ”Тарас Бульба”.

У 2001 році Ступка став художнім керівником театру ім. I. Франкa, і очолював він його аж до самої смерті. У житті актора була і політична глава: два роки, з 1999-го по 2001-й, Ступка займав пост міністра культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка.

Він не був невизнаним або недооціненим художником, держава повною мірою обдарував улюбленого артиста численними званнями та орденами. Ступка — народний артист Української РСР, народний артист СРСР, Герой України, в його колекції премії ”Тріумф”, ”Ніка”, ”Золотий орел”, італійська премія ім. М. Гоголя. У зв’язку з новиною про смерть Богдана Ступки свої співчуття висловили не тільки колеги по кіно і театру, а й політики: Путін, Лукашенко, багато інших.

Однак по-справжньому важливо те, що Богдан Ступка для мільйонів своїх співвітчизників з усього простору колишнього Союзу краще багатьох зміг втілити образ сильної людини, генсека або хана, царя або просто батька, чиї великі можливості в повній мірі рівні його високої відповідальності.

Нині пам’ять про актора живе у серцях людей, бо нам у спадок він лишив прекрасні театральні вистави і фільми. На Байковому кладовищі встановлений пам’ятник — це бронзовий дуб із перевернутим корінням і в цьому закладено багато смислів і сенсу, які підкреслюють існування митця на землі, його душі…

Неповторимый Фаберже. 175 лет со дня рождения

30 мая исполнится 175 лет со дня рождения знаменитого русского ювелира Карла Фаберже. Ювелирные изделия Фаберже являются действительно шедеврами мирового искусства. Уникальные и неповторимые, роскошные. В них вложены весь талант и душа мастера.

Он был патриотом и обожал страну, в которой родился и прожил фактически всю свою жизнь, страну, с которой оказалось навеки связано его творчество. Он был французом и носил французскую фамилию. И, тем не менее, на родине, в России, его считали чистым немцем.

Петер Карл, или, как позже его стали величать на русский манер, Карл Густавович Фаберже, родился в 1846 году у ювелира Густава Фаберже и его супруги-датчанки Шарлотты. Ему было суждено стать наследником отцовского дела и прославить свою фамилию. У него рано проявились художественные способности и большой интерес к ювелирному искусству. Отец дал Карлу превосходное образование: он учился в престижнейшей немецкой гимназии Санкт-Петербурга — гимназии святой Анны, затем в коммерческом колледже в Париже, после чего в течение нескольких лет на практике изучал ювелирное дело в Европе.

Вначале Карл стал во главе ювелирной фирмы отца. Более десяти лет потребовалось Фаберже на то, чтобы завоевать сначала всероссийскую, а затем и всемирную популярность. Первый успех пришел к нему в 1882 году на Всероссийской промышленно-художественной выставке в Москве, Тогда же работы фирмы Карла Густавовича впервые привлекли к себе внимание российского императора Александра III — с 1883 года фирма ювелира стала получать заказы от императорского двора. Это было началом ”дружбы” Фаберже и российской монаршей семьи, которая продолжалась 30 лет, вплоть до гибели последнего русского императора. После выставки изящных искусств в 1885 году (Нюрнберг) о Фаберже заговорила Европа. В 1885 году Александром III было заказано ювелиру яйцо в качестве пасхального подарка его супруге — императрице Марии Федоровне. Это был год рождения первого пасхального яйца Фаберже. Оно получилось замечательным — в лучших традициях русской матрешки. В период с 1885 по 1916 год Фаберже было создано для императорской фамилии 54 яйца. Ни одно из этих творений не повторяло друг друга. Как правило, яйца ”демонстрировали” какое-то памятное событие из истории Российского государства или из жизни императорской семьи, да и названия у них были ”говорящие”: ”Память Азова”, ”Ландыши», ”Орден Святого Георгия”, ”300-летие дома Романовых” и другие. Вскоре его компания стала главным поставщиком ювелирных украшений для императорского двора. Романовы даже завели в Зимнем дворце специальное помещение для безделушек Фаберже.

Читать далее «Неповторимый Фаберже. 175 лет со дня рождения»