Chișinău 580
Ucrainenii în literatura şi cultura Chişinăului
В рамках програми «Кишинівське співтовариство» ми продовжуємо розповідати читачам про ті яскраві особистості українських письменників і художників, артистів і музикантів, священиків і педагогів, які, не втрачаючи національної самобутності, вписали свої сторінки в культурну спадщину, проявили почуття подяки і любові до молдавській землі. Їх життя пов’язане з Молдовою, а творчість сприяє зміцненню міжнаціональної толерантності та непорушності перевіреної століттями дружби. Особливо цікаві читачам розповіді про тих видатних діячів, чиї імена носять українські школи та ліцеї міста Кишинева.
25 листопада виповнюється 178 років від дня народження Старійшини української літератури, письменника, якого читали всі верстви суспільності в усі часи існування української людності за цей період Івана Нечуй-Левицького.
Соковита українська мова, прекрасні описи природи, колоритні типи селян, любов до рідного краю, легкість і прозорість стилю завжди захоплювали читачів і слухачів його творів.
І. Нечуй-Левицький широко і різнобічно змалював життя різних верств населення в минулому столітті. Життя кріпаків і звільнених селян дало чимало вражень письменникові і відбилось в його творчості.
Після семирічного вчителювання в Польщі Левицький переїжджає на роботу до Кишинівської чоловічої гімназії. Припини переїзду полягали, очевидно, в сміливій громадській діяльності вчителя гімназії.
Відстоюючи інтереси народу, Левицький висловлювався за соціальні й Національні права українців, читав власні твори гімназисткам. А в цей час заборона української мови продовжувала діяти і посилюватися всюди.
Переїхавши в 1873 р. до Кишинева, Левицький почав працювати класним наставником першої чоловічої гімназії і викладачем російської мови та літератури, старослов’янської і латинської мов та логіки.
Дванадцять років віддав педагог Левицький навчанню і вихованню гімназичної молоді в Кишиневі. Він прагнув прищепити своїм вихованцям любов до словесності, до граматично правильного письма і художнього слова. Сумлінно виконував обов’язки класного вихователя, любив дітей.
Одночасно з педагогічною діяльністю І. Левицький починає писати. Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Друкуватися почав з 1868 року. Вже перші його твори — «Дві московки» (1868) і «Рибалка Панас Круть» (1868), повість «Причепа» (1869) — відзначалися новизною характерів, яскравістю барв. Деякі твори письменника побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною. 1869 р. письменник здійснює подорож по Швейцарії.
Під час роботи в Кишиневі він очолює гурток прогресивно настроєних учителів, які на таємних зібраннях обговорювали гострі національні та соціальні проблеми. Разом з тим це був час найвищого творчого піднесення для письменника. Тут створені найкращі прозові полотна: повісті «Микола Джеря», «Бурлачка», «Кайдашева сім’я», а також «Баба Параска та баба Палажка», «Чортяча спокуса».
1874 року вийшов друком роман «Хмари», а наступного року — драматичні твори «Маруся Богус лавка», «На Кожум’яках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти».
Не припиняє письменник і громадської діяльності, початої в Седлеці. Перша Кишинівська чоловіча гімназія, що була відкрита 1833 р,, стала тим культурним осередком Молдавії, де найбільше гуртувалась передова інтелігенція. І. Нечуй-Левицький виявляв свою активність серед демократично настроєної молоді. Крімчитання своїх творів він виступав з доповідями і рефератами на літературні і суспільні теми, відверто виголошував думки, спрямовані проти політики царизму. Зростає популярність Нечуя-Левицького як письменника, разом з тим він підпадає під таємний нагляд поліції та жандармерії.
Віддавши 21 рік благородній праці вчителя і вихователя, Нечуй-Левицький у 1885 році подав у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці.
В роки Першої світової війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям.
На початку 1918 р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918 р. Поховано його на Байковому кладовищі.
Ім’я І. Нечуй-Левицького носить Теоретичний Ліцей імені І. Нечуй-Левицького. Профіль ліцею гуманітарний, мова навчання — російська. Додатково вивчаються румунська, українська та англійська мови. Ліцей закінчили більш як 6,5 тисяч випускників, 20 із яких стали золотими медалістами. Бібліотека імені Лесі Українки тісно співпрацює з Теоретичним Ліцеєм імені І. Нечуй-Левицького.
Понравилось это:
Нравится Загрузка...
Biblioteca "Lesea Ukrainka" 