Євген Маланюк – культурний діяч ХІХ століття, літератор, поет, філософ, щирий відданий український патріот, народився 1 лютого 1987 року на Херсонщині. В цьому році ми відзначаємо 125 річницю від дня народження поета. Він учасник визвольних змагань, спочатку старшина Генерального штабу Армії УНР, службу закінчив у 1920 році ад’ютантом командувача Дієвою армією УНР. Із осені 1920 року в еміграції, про сильну внутрішню драму розлучення з батьківщиною нагадує поезія ”Ісход”, написана того самого року. Спочатку жив у Польщі, від 1923 року в Чехословаччині. У місті Подєбради закінчив Українську господарську академію. У 1925 році побачила світ перша збірка поета ”Стилет і стилос”. У 1929 році повернувся до Польщі, жив у Варшаві, один із організаторів літературного групи ”Танк”, тісно співпрацював з українськими поетами Наталією Лівицькою-Холодною, Юрієм Липою, Оленою Телігою та іншими. У 1944 році емігрував до Німеччини, весною наступного року виїхав до США, осів у Нью-Йорку, де 16 лютого 1968 року помер.
Євген Маланюк — автор низки поетичних збірок, серед них ”Земна мадонна” (1934 р.), ”Вибрані поезії” (1943 р.), ”Перстень та посох” (1972 р.) та інших. До вершин творчості також відносяться ”Книги спостережень” (два томи, 1962 рік і 1966 рік) – збірники досліджень, есе, роздумів і аналітики, які стосуються історії, літератури, книгознавства України, позначені глибокою увагою і розумінням у ставленні до теми. Основні теми його творчості – боротьба за національне і соціальне відродження України, за її державність; біль з приводу втрачених політичних здобутків 1917–1920 рр.
Ім’я Євгена Маланюка стало широко відомим лише на початку 90-х років минулого століття, через три десятиліття після його смерті. Довгий час творчий доробок цього самобутнього і талановитого поета був під забороною радянської пропаганди, яка причепила йому ”ярлик” яскравого представника ”українського націоналізму”. Насправді ж він лише палко любив свою Батьківщину, за межами якої змушений був прожити більшу частину життя, і ”сумно” жартував, що зазнав трьох еміграцій і двох інтернувань. Любов до рідної землі додавала наснаги творити, виливаючи її у динамічних поетичних рядках і публіцистичному слові.
Мій ярий крик, мій біль тужавий,
випалюючи ржу і гріх
Ввійде у складники держави,
Як криця й камінь слів моїх…
Ці рядки стосуються не лише всієї художньої спадщини Є. Маланюка, а й усього неспокійного життя цієї людини.
Biblioteca "Lesea Ukrainka" 