«….Надо жизнь пропустить через свою душу»

Иван Нечуй-Левицкий – 185 лет со дня рождения

                                                                                                                        Яка прекрасна мова!

    Читав – наче погожу воду у спеку пив.

Яке знання народних звичаїв, народного життя!

  (М. Коцюбинський).

Иван Нечуй-Левицкий (в документах – Левицкий, псевдоним Нечуй взял в честь казацкого полковника – героя ”Думы про Нечуя”) – украинский писатель и переводчик — вошел в историю литературы как выдающийся мастер художественной прозы. который создал высокохудожественные социально-бытовые рассказы и повести, ввел новые темы и мотивы, обрисовал их яркими художественными средствами: ”Николай Джеря”, ”Кайдашева семья”, ”Старосветские батюшки и матушки”, ”Афонский проходимец”, ”Между врагами”, ”Облака”, ”Над Черным морем” и другие. Писатель вышел далеко за границы тем, традиционных для украинской литературы того времени, создав эпические полотна из жизни и самых бедных слоев населения, и аристократии, впервые показав «новый тип» человека Украины. Не удивительно, что И. Франко называл Нечуя-Левицкого «великим эпиком». Его произведения сравнивали с лучшими творениями Гоголя, Котляревского, Тургенева, Бальзака, Золя, а по манере подачи материала – даже с картинами Рембрандта. Иван Семенович Нечуй-Левицкий родился в 1838 году в Черкасской области в семье сельского священника. С раннего детства будущий писатель знакомился с историей Украины благодаря книгам из большой домашней библиотеки отца. В четырнадцать лет он поступает в Киевскую духовную семинарию, а впоследствии и академию. Самостоятельно изучает немецкий и французский языки, читает европейскую, украинскую и русскую классическую литературу, произведения западных философов. По окончании академии, отказавшись от духовного поприща, преподаёт историю, географию, русский язык и литературу. Одновременно с педагогической деятельностью И. Левицкий начинает писать. В 60-х годах он написал комедию ”Жизнь пропил, судьбу проспал” и повесть ”Наемник Яриш Джеря”. С 1873 года Нечуй-Левицкий работает в Кишиневский мужской гимназии преподавателем русской словесности, где возглавляет кружок прогрессивно настроенных учителей, которые на тайных собраниях обсуждали острые национальные и социальные проблемы. Продолжается плодотворная литературная деятельность. Окончательное возвращение на родину, после работы в Калише (Польша) и Кишиневе (Молдавия), происходит в 1885 году. Именно с этого момента Левицкий начинает жить в Киеве и полностью посвящает себя литературной деятельности.

Из-под его пера выходят рассказ ”Пропащие” и ”Афонские проходимцы» (1890), сказка «Обиженные» (1892), повесть ”Между порогами” (1893). Герои многих произведений Нечуя-Левицкого символизируют проявление украинского национального характера – писатель особо подчеркивал богатство внутреннего мира, чувство собственного достоинства, самоуважения, присущие украинцам. Это повести «Кайдашева семья», «Облака», «Над Черным морем«. Большое внимание И. Нечуй-Левицкий в своем творчестве уделял истории Украины,

День матері – найзворушливіше свято у світі

День матері називають святом вічності. Це свято зворушливе, адже більшість із нас з перших днів свого життя і до самої смерті несе образ всерозуміючої матері, яка завжди розуміє, прощає та самовіддано любить, незважаючи ні на що.

У багатьох країнах світу відзначають День матері 13 травня. В Україні — цей день відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99. В 2023 році День матері в Україні припадає на 14 травня.

У День матері діти показують повагу та любов до матері, пишуть на її честь вірші, дарують подарунки та квіти. Також у цей день люди, які рано втратили матерів, приходять з квітами та свічками на їхні могили.

Цього дня хочеться подякувати всім мамам на планеті за найкращий подарунок — життя! Дорогі наші мами, вітаємо вас з Днем матері та бажаємо душевних сил, життєвої мудрості, ангельського терпіння, жіночого щастя, взаємної любові та домашнього затишку. Дякую вам, рідні, за те тепло, ніжність, ласку та турботу, які ви так щиро нам віддаєте. Бажаємо вам, наші дорогі, завжди і скрізь почуватися потрібними та коханими.

Історія свята така: у 1907 році молода американка Анна Джервіс з Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Вона запропонувала це вшанування символізувати кольорами квітів. У кого матір була жива – у цей день мав приколоти до одягу рожеву квітку, а в кого мати померла – білу.

Її старання увінчалися успіхом — в 1910 році штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. У 1928 році вперше День матері відсвяткував Союз українок Канади, а в 1929 році свято прийшло до Галичини. Організатором торжеств була Олена Кисилівська, редактор тижневика “Жіноча доля”. Також 1929 «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Товариства «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» та ін. організовували концерти, конференції, фестини по всій Галичині. У 1939 році свято заборонила радянська влада.

З 1990 року завдяки зусиллям громадських організацій, зокрема Союзу українок, свято Матері повернулось в Україну.

Святкування Дня матері в Україні введене в 1999 році указом президента. Відзначається свято кожної другої неділі травня.

Різні країни дотримуються різних традицій святкування Дня матері, мають різні дати, навіть місяці, та наміри у всіх однакові – віддати данину матері.

В Австралії й США існує одна цікава традиція. У це свято прийнято носити на одязі квіточку гвоздики. Причому колір гвоздики має важливе значення. Червона квітка говорить про те, що мати жива, а біла — що мами вже немає в живих. В Австрії в ресторанах з’являються спеціальні страви до Дня матері.

В Італії традиційним презентом, який підносять діти своїм мамам, є солодощі.

А от у Канаді існує звичай готувати для мами сніданок і приносити його в ліжко, даруючи квіти і невеликі символічні подарунки. Також матері і бабусі звільняються у цей день від традиційного обов’язку мити посуд — це з задоволенням роблять за них діти і онуки.

У Франції святкують цей день в останню неділю травня. Традиційно матері отримують від дітей торт, який схожий на букет квітів. Завершується святкування традиційним сімейним обідом.

У Великобританії цього дня існує традиція пекти мигдальний торт.

День Матері в Мексиці має фіксовану дату і відзначається 10 травня кожного року. У цей день в церкві проходять спеціальні меси. Після яких роздають «тамалес» і «atole» (страви з кукурудзяного борошна та начинки, що готують в кукурудзяному листі) — традиційну їжу для всіх матерів. Традиція дарувати подарунки з цієї нагоди вікова. Діти старшого віку купують дорогі подарунки для своїх матерів, у той час як молодші готують якісь вироби своїми руками, підписують вітальні листівки.

В Японії День матері святкують у другу неділю травня. Місцеві жителі дарують жінкам в цей день гвоздики. І, хоча японці завжди славились не найпривітнішим ставленням до жінок, вони розуміють, що центральною фігурою традиційної сім’ї завжди була, є і буде жінка.

Та найбільше, напевно, люблять це свято жителі турецького міста АфйонБашмакчі — вони святкують його 52 рази на рік, кожної п’ятниці. Ця традиція виникла не випадково. Раніше дівчата, що вже вийшли заміж і пішли з рідного дому, кожної п’ятниці відвідували своїх матерів. Звичай зберігся й до сьогодні. Всі заклади у цей день закриті, окрім магазинів, які радо вітають жінок. 

А от у Таїланді День матері відзначають 12 серпня, як день народження Її Величності королеви Сирикит, і разом з ним народ поринає в пишні урочистості. Оскільки королева також вважається матір’ю всіх тайців, цей день святкується і як «День Матері». В цей день ранок в Таїланді починається з роздачі милостині монахам, а діти вклоняються перед матір’ю, щоб висловити їй свою любов і вдячність. Вони обдаровують її білими квітами жасмину і гірляндами, в свою чергу мати благословляє своїх дітей. У цей день білі квіти жасмину є звичайним явищем в Таїланді, бо вони є символом материнської любові.

День Матері в Іспанії відзначають взагалі 8 грудня. І має воно скоріше релігійне значення, бо пов’язане із вшануванням Матері Марії. Щоб зробити цей день особливим для матерів, діти купують цукерки і квіти.

Як бачимо, різні країни дотримуються різних традицій святкування Дня матері, мають різні дати, навіть місяці, та наміри у всіх однакові – віддати данину матері.

Всемирная столица книги 2023 года

ГОРОД АККРА РЕСПУБЛИКА ГАНА

”…..В смутные времена многие обращаются к книгам как к убежищу и источнику мечты. Действительно, книги обладают уникальной способностью как развлекать, так и учить. Вот почему мы должны обеспечить каждому доступ к знаниям и размышлениям через книги и чтение.” Одри Азуле, генеральный директор ЮНЕСКО.

В целях популяризации книг и распространения чтения по решению ЮНЕСКО с 2001 года (Первой мировой столицей книги стал Мадрид) назначается ”Всемирная столица книги”. Всемирной книжной столицей в 2023 году выбран город Ганы Аккра за обширную работу с молодежью по приобщению ее к чтению. Титул Всемирной столицы книги перейдёт к Аккре 23 апреля 2023 года, во Всемирный день книги и авторского права, и пройдет под девизом ”Чтение, объединяющее умы для социальных преобразований”. В заявке, предложенной на конкурс, была изложена программа по проведению в Аккре мероприятий, посвященных книге. К участию в мероприятиях, направленных на продвижение книг и воспитание культуры чтения, приглашаются молодежь, женщины, дети, мигранты, граждане с ограниченными возможностями. В течение года в Аккре будут открыты мобильные библиотеки, доступные всем слоям населения, созданы центры навыков и обучения для безработной молодежи, пройдут семинары для писателей и издателей, конкурсы для презентации ганского искусства и культуры. Аккра (Accra) — столица Ганы (Республика Гана находится на западе Африканского континента). Название города  происходит от аканского слова Нкран, означающего «муравьи». Га — язык на котором говорят в Гане — является преобладающим языком народа Га, этнической группы Ганы. Первые поселения на месте будущей Аккры возникли в XV веке.

Аккра. Современный район столицы

Аккра. Площадь Независимости

Аккра. Замок Осу (форт Кристиансборг)

Аккра. Национальный музей

Аккра. Национальный театр

Аккра. Пляжи мегаполиса

С XVII века прибрежные территории начали осваивать европейцы: португальцы, шведы, голландцы, французы, датчане и англичане. С 1873 года африканская страна получила статус британской колонии, ее стали называть британским Золотым берегом и Аккру выбрали столицей страны. В конце XIX – начале XX века город активно расширялся за счет притока колонистов из Британии. Современная Аккра — крупнейший город в Гане, это административный, экономический, промышленный и религиозный центр страны с населением около 2,3 млн. человек. Аккра — центр культуры и туризма. Здесь широкий выбор спортивных и ночных клубов, ресторанов и гостиниц. С начала 1990-х годов был построен Государственный дворец, площадь Независимости, Национальный театр, музей.