Найкривавіша трагедія людства – голодомор

Щороку в листопаді ми проводимо заходи, які присвячені найкривавішій трагедії людства — голодомору 1932-33 років в Україні та 1946-47 років в Молдові в знак вшанування невинно замучених голодом людей. Нашою цільовою аудиторією в основному являються підлітки, молодь і всі ті читачі, які стверджують, що время такое было.

Cвої доповіді бібліотекарі будують таким чином, щоб пояснювати читачам, що неможливо забути, що без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі цивілізованої Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?; неможливо уявити, що людина збирала урожай, радувалась, що зможе прокормити свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

26 листопада бібліотека ім. Лесі Українки взяла участь у Круглому столі «Вшанування пам’яті жертв Голодоморів в Україні і Республіці Молдова», який організували Українська громада Республіки Молдова, Громадська Асоціація «Українська громада ім. Петра Могили міста Кишинів», Жіноча громада українок Молдови при сприянні Посольства України в Республіці Молдова.

В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.

Трагедія Голодомору не абстрактна. І відповідальність за неї не абстрактна. Вона має конкретні прізвища. Це Сталін, Молотов, Каганович, Постишев, Косіор, Чубар, Хатаєвич та інші більшовики. Іменами цих діячів названі вулиці міст і сіл України. Я – харківянка і я знаю, що в Харкові лише в 2015 році були перейменовані вулиці, які носили імена Постишева та Косіора.

Повинно було пройти більше 80 років, щоб нарешті були змінені назви вулиць, районів міста.

В читальній залі бібліотеки оформлена експозиція фотографій, представлених Посольством України в Молдові, які ми щорічно демонструємо в бібліотеці в листопаді. Також наші читачі в куточках пам’яті та скорботи можуть познайомитися з друкованими спогадами свідків, науково-популярною та художньою літературою, яка присвячена темі голодомору. Такі твори треба читати. Енергетика болю, що міститься в них, є тими цілющими ліками, які виліковують душі від байдужості, безпам’ятства і забуття. Цілющими ліками слів.

Тож схилимося в скорботному доземному уклоні перед пам’яттю жертв страшного голодомору і нехай вони не судять нас живих за черствість душ.

І нехай навіть запізнілими дзвонами, але покличемо мільйони людських душ, щоб вписати їх в історію пам’яті.

Творча зустріч з письменницею Ніною Авідон

В бібліотеці пройшла творча зустріч з Ніною Авідон. Це була не просто чергова урочистість “на відзначення”, а швидше відверта поетична і прозова розмова про наше життя. Розмова з повагою, гумором та оптимізмом.

На поважне зібрання в бібліотеку завітали керівники та активісти української громади Молдови, представники Посольства України в Республіці Молдова, шанувальники писемної творчості.

Це було тепле свято однодумців спільного поетичного сприйняття, в якому немає місця поспіху і невідкладності. Гості, немовби, зробили паузу в цьому стрімкому світі, зупиняючись на мить, щоб відчути глибину, гармонію, щирість і відвертість віршів, де є Світ без початку і кінця.

Невтомно працює на ниві літературної творчості письменниця і поет Ніна Авідон – людина творча, наділена різними здібностями і талантами. Її вірші високо оцінені читачами і постійно звучать у стінах нашої бібліотеки. Її фуршети оформлені на високому професійному рівні, а авторські колекції виробів з дорогоцінних каменів періодично представлені на різних заходах.

А першопричиною для зустрічів служать її книги «Азбука самоцвітів» (2012), ”Чудо-райдуга. Для малечі, про малечу” (2013 р.), ”Разве жизнь не сложилась?” (2012 р.), ”Тороплюсь подарить” (2015 р.), ”Листая жизнь” (2017 р.) ”Переклади” (2019 р.), ”Дальний берег детства” (2020 р.). Сьогодні була презентована ще одна чудова книжка “Я расту”, яка, на мою думку, являється еталоном смаку і професіоналізму.

Ми вдячні пані Ніні за поповнення фонду бібліотеки новими книжками.

Іван Драч — людина, яка тонко відчувала Україну та її душу

Сьогодні виповнюється 85 років з дня народження одного із найяскравіших поетів з когорти шістдесятників, драматурга, сценариста, політика і громадського діяча Івана Драча.

Фото Руслана Канюки 20.12.11 Гость Дня Иван Драч

Іван Драч народився в 1936 році в селі Теліжинці Тетіївського району Київської області.

Після закінчення в Тетієві середньої школи почав викладати російську мову і літературу в семирічці сусіднього села. Працював інструктором райкому комсомолу, служив в армії.

Перший вірш поета з’явилося ще в 1951 році.

У 1958 році він вступив на філологічний факультет Київського університету імені Шевченка, але його виключили через творчі і політичних поглядів. Драч згодом зумів відновитися, але на заочній формі.

Залишивши навчання, він працював в «Літературній Україні». Дебютував на початку 60-х років, коли «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці».

У 1962 році вийшла перша збірка поета — «Соняшник».

У 1964 році він отримав спеціальність кінодраматурга на Вищих сценарних курсах у Москві. Після чого працював у сценарній майстерні Київської кіностудії імені Довженка.

В середині 80-х років був обраний до правління Київської організації Спілки письменників України, потім він став головою правління.

В кінці 80-х років поет став першим головою «Народного Руху України», тричі обирався депутатом Верховної Ради.

До цього часу він очолював громадську організацію Конгрес української інтелігенції.

У 2006 році був удостоєний звання Герой України.

На рахунку поета понад 10 збірок, кіноповісті, сценарії..

Помер митець на 81-му році життя, 19 червня 2018 роки після важкої хвороби легень. Це стало непоправною втратою для українського народу, але написані ним слова навіки закарбувалися у пам’яті кожного українця.

Іван Драч був найбільшим революціонером слова з середовища шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шукав нові масштаби художнього мислення. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його освітлено активністю «повстанців сонця» — протуберанців серця.