Міжнародний день пам’яті Чорнобильської катастрофи

Сьогодні, 26 квітня 2024 року, виповнюється 38 років з дня трагічної події в історії України — аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

В результаті аварії на ЧАЕС був повністю зруйнований атомний реактор, у навколишнє середовище потрапили радіоактивні речовини, а хмара, що утворилася, рознесла їх Україною та низкою країн Європи, сталося радіоактивне зараження території загальною площею 207,5 тисячі квадратних кілометрів. Майже 8,4 мільйона людей зазнали впливу радіації, сотні тисяч з них були евакуйовані із забруднених територій. Чорнобильська аварія стала не тільки величезною трагедією та найбільшою екологічною катастрофою 20 століття, а й уроком всьому людству, показавши, що ядерна енергія, яка вийшла з-під контролю, не визнає кордонів. На жаль, її відгомони будуть звучати ще довго й позначаться не на одному поколінні людей. 

Щоб запобігти подальшим викидам радіоактивних матеріалів, наприкінці 1986 року четвертий реактор накрили спеціальним «саркофагом» і Чорнобильську АЕС знову ввели в експлуатацію. Однак великі пожежі у наступні декілька років спричинили зупинення спочатку другого, а потім і першого реактора. У 2000 році припинив працювати останній, 3-й реактор, і Чорнобильська АЕС повністю зупинилася. У листопаді 2016 року над четвертим енергоблоком ЧАЕС почали встановлювати новий саркофаг, а у 2019 році його було введено в експлуатацію.

У зв’язку із повномасштабною агресією Росії проти України світ опинився під новою ядерною загрозою. Окупанти п’ять тижнів перебували на Чорнобильській АЕС, а ЗМІ інформували про локальні пожежі в Чорнобильській зоні, загасити які Україна не могла через окупантів. До того ж, станція залишалася без електрики, яка необхідна, зокрема, для охолодження відпрацьованого палива. 

Над Чорнобильською АЕС 2 квітня знову підняли український прапор.  

Під загрозою залишається Запорізька АЕС, що наразі знаходиться на тимчасово окупованій території.

Презентація книги Галини Рогової „Я повернусь”

Ми маємо за велику приємність вітати сьогодні з новою книгою нашу дорогу Галину Рогову, багатолітню очільницю товариства „Просвіта” ім. Т.Шевченка, прекрасного фахівця, мудру жінку, успішну науковицю з поетичною душею.

З перших днів існування нашої бібліотеки Галина Миколаївна була організатором і модератором численних заходів, які проходили в бібліотеці. Вечори, організовані пані Роговою, кожен раз ставали святом радісного спілкування, еталоном смаку і професіоналізму.

Авторка, як бачимо, не передує зміст книги передмовами літераторів ачи критиків – професіоналів. І це навмисне. Ніхто зайвий не присутній у цій зустрічі автора і читача.

І сама книга – то щира і проста сповідь людини, яка прожила тривале трудівне життя, з його успіхами і невдачами, захопленнями і розчаруваннями, радощами і прикрощами, враженнями і спогадами… Все це й складає зміст віршів Галини Миколаївни.

Хоча Галина Миколаївна не дотримується хронолії  подій , читачі легко вгадають, що юність поетесси прийшлася на роки, коли вся молодь – і фізики, і лірики всі були поети, прагнули поезії, кохалися у поезії. Вірші цієї доби, осяянної весною славнозвісної „відлиги” 60-х, найчутливіші, найзворушливіші – про почуття, про студентство, зустрічі — розтавання.

Там шістдесятих ясні силуети,

Де фізики й лірики суспіль поети,

В афектах емоцій, в диму сигарети,

У звуках „Бітлів”, у Преслі портретах…

А далі життя йшло своєю чергою – здобуття професії, отримання наукового ступеню, наукова робота, сім’я, діти, співробітництво на телебаченні, зйомки, громадська робота, поїздки по Молдові…Серед такого клопоту, напруження, круговерті запитів, подій, заходів  навряд  чи  витримав хтось інший.  А наш автор і в такому напруженому житті знаходить миті, для віршів, присвячених і синам, і подружжю, і колегам, і українській мові, і українству, і просто враженням, друзям і недругам.

А може я пишу судьбі,

Що спонукає у насмішку

Й звитяги, й програш в боротьбі

Ночами втілювати в вірші.

А може я пишу собі,

Щоби вловити сині тіні

Давно минувших правд і кривд,

Не набридали щоб о днині

Більшість віршів належать порі зрілості. Це вірші – підсумки, вірші-висновки, вірші – покаяння, прощення, прощання… Але неможна сказати, що це поезія печалі, відчаю чи розпуки. Настрої і цих поезій оптимістичні. Назви їх символічні: „Роздуми”, „Висновки”, „Озирнися”, „Все в нас самих”,» „Мінуси”, „Коли”, „Я повернусь”. Символічно і те, що зрілу свою пору пані Галина несвідомо порівнює з осінню, а осінь буває всяка: і похмура, і гнітюча, і золота, і творча, і осяйна:

Пора  листопадная лагідно зове

Ти не бійся, милая, я життя нове.

Ти ступай сміливіше, я не засмучу,

Мудрістю осінньою втішитись навчу.

До того ж авторка програмно і неодмінно обіцяє і звідусіль, і від усіх турбот до нас звернутись і повернутись:

Коли розстанемось, не з простого «здаля»,

Захочу знову якось повернутись,

І із незнаного, із задзеркалля

Заваблюсь знаками до вас звернутись.

Я повернусь весняними дощами,

Подихом чистим широких степів,

Щоб запашіло між вас чебрецями,

Тоді посмакуйте терпких моїх слів.

Я повернусь сонця промінням

Спекотним літом, грозою вночі…

Як вже звернула увагу Галина Миколаївна, в даній книзі поезій немає політики, громадянських мотивів, патріотичних гасел. Всі ці переживання і мотиви живуть у авторки в іншому куточку душі і її внутрішнього світу. Вони занадто волаючі і голосні, болісні і зранливі.  Дана ж книга Галини Миколаївни розрахована на неголосне, камерне,  прочитання, „як душа з душою гомонить”…

Національний день читання з Ґрігоре Віеру

14 лютого, в день народження Ґрігоре Віеру — поета, який без перебільшення, став непохитним символом своєї доби, ми відзначили Національний день читання. З ініціативи громадської організації „Товариство молдавської культури в Києві” за підтримки та участі Посольства Молдови в Українi в Публічній бібліотеці імені Лесі Українки міста Kиїв відбувся поетично-музичний вечір „Любов – єдина правда на землі”.

У заході, який відбувся в режимі онлайн, взяли участь молдовські дипломати, науковці, письменники, літературознавці, бібліотекарі та діячі культури Києва і Кишинева.

Відкрила захід Світлана Демчак, президент „Товариства молдавської культури в Києві”, яка розповіла про свого улюбленого поета з дитинства, який захоплено та щиро оспівував життя, природу рідного краю, красу жінки, любов до матері, залишаючись при цьому пристрасним борцем за свободу та правду, полум’яним трибуном.

Валеріу Ківерь, Повноважний Посол Республіки Молдова в Україні, наголосив, що поезія Ґрігоре Вієру сповнена почуттям патріотизму та любові до Батьківщини, адже поет з гідністю ніс на своїх плечах тягар турбот, сміливо висловлюючи віршованими рядками думки і сподівання тисяч своїх співгромадян, відкрито закликаючи їх любити і захищати рідну мову і Надію на торжество справедливості.

Сергій Лучканин, професор, доктор філологічних наук, член Національної спілки письменників України виступив з літературознавчою доповіддю про творчість одного із найвидатніших румунських поетів на національному рівні Ґрігоре Віеру і переклади його творів українською мовою.

Під час заходу директор кишинівського Міжнародного академічнного центру „Міхай Емінеску” Олена Дабіжа та літературознавець, академік Міхай Чімпой раді були сповістити про те, літературознавець Сергій Лучканін та поет-перекладач Володимир Поята удостоєні премії імені Ґрігоре Вієру за літературознавчу та перекладацьку діяльність.

Людмила Барбе, завідувачка кишинівської бібліотеки імені Лесі Українки, філії Муніципальної бібліотеки „Б.П.Хашдеу”, звернулася до присутніх з пропозицією: через 89 років після народження Ґрігоре Вієру і 15 років після його відходу в безсмертя, давайте завжди знаходити час для читання його прекрасних віршів, а також сили, необхідні для здійснення його мрії!

Працівники та читачі кишинівської бібліотеки імені Лесі Українки долучилися до цього заходу. Вони читали найвідоміші вірші Ґрігоре Віеру українською та румунською мовами.

Прикрасою поетично-музичного вечора „Любов – єдина правда на землі” стали пісні на слова Ґрігоре Вієру у виконанні Софії Ротару, Павла Дрорського, Юрія Садовніка, Анастасії Лазарюк.

Ольга Романюк, генеральний директор Публічної бібліотеки імені Лесі Українки міста Kиїв, організатор цього заходу, подякувала всіх присутніх за можливість отримати величезне задоволення від спільно проведеного часу. Вона запевнила, що і надалі ми будемо проводити спільні заходи, які сприятимуть зміцненню зв’язків двох культур, двох народів — молдавського і українського, доводячи, що книга не знає національних кордонів і етнічних обмежень.